Наші слова, твердження та переконання мають значення лише тоді, коли вони підкріплені нашими ж досягненнями. Інакше - це пусті розмови. Свою точку зору мають багато. Мети ж досягають - одиниці. Рішення написати цю сповідь, прийшло після того, як зрозумів, яку корисну штуку для себе відкрив.

Кожен з нас вірить в себе і завжди цінує та відстоює свою точку зору! Чи не так? З одного боку - це добре! З іншого - всі війни в сім'ї, політиці чи на роботі, починаються саме з зіткнення різних поглядів. Я теж це знав, але не застосовував. Досвід мені підказав шлях, де моя власна точка зору стає дедалі менш важливою. Дивно, правда? По-перше, весь наш світогляд формувався чимось та кимось. Тому "наш" він чи відносно наш - це ще питання. Адже погляд опонента теж може стати колись нашим переконанням. По-друге, ми ж інколи під впливом подій чи часу теж змінюємо свої погляди! Чи не так?

Усвідомлення такої відносності прийшло не відразу. Ми завжди себе любимо над усе і турбуємося, в першу чергу, про себе. Це нас і засліплює. Тому важливим є не те, що ми про себе думаємо, а як нас сприймають інші! Згодьтеся, якщо мені всі кажуть "ти знову сказав зайве", а я продовжую свою его-мантру "та ні, я стриманий!" - це ж абсурд. Корисно інколи пам'ятати, що ми завжди отримуємо те, на що заслуговуємо!

З роками помітив, що критичний погляд інших стає все більш важливим, ніж моя власна амбіційність. Чому? Тому, що зі строни видно краще. От і нашу з вами поведінку найкраще оцінять сторонні, незацікавлені люди. Треба більше прислухатися до їх критичних поглядів. Точка зору інших для мене поступово стала більш важливою, ніж те, що я сам собі про себе намріяв. Спробуйте цей несолодкий шлях і замість ворогів у Вас з'являться однодумці. Адже саме "критика" нас зачіпає за живе, бо попадає прямо в ціль, бо звучить певна правда. А гніваємося, бо думаємо про себе краще, ніж ми є насправді! Вибудували самі собі уяву про себе і тішимся які ми класні. Та згадаймо приказку: "Нема диму без вогню!".

Ми всі за звичкою схильні до самозахисту, самопробачення та саможаління , бо егоїсти. Ми завжди себе виправдовуємо та жаліємо. Тому і пряма критика - це як вогонь на тіло. А даремно. Альтруїстів критика менш ранить. Та й отримують вони її менше. Їм більше дякують. Якщо згадати минуле, то кожен із нас скаже, що ті, хто нас колись критикували, значною мірою були праві. Вони, в принципі, виявляли своєю небайдужістю таку от форму добра в нашу адресу. Хіба не було, що ми дратувалися лише тому, що якась людина звернула увагу на нашу недосконалість чи слабкість? То хіба ж це наш ворог? Якщо ж чиясь критика взагалі несправедлива, то замість гніву у відповідь, ми можемо ситуацію сприймати, як унікальний шанс для практики терпимості - одну з найцінніших рис духовної людини! Виходить, що без цього "несправедливого нападника" ми не змогли б тренувати терпимість! І знову виходить "наш ворог - наш друг"!

Отже, давайте частіше прислухатися до того, що про нас думають як близькі нам люди, так і ті, хто не має ніякого зиску від своїх зауважень. Вони нас бачать ось такими і кажуть нам це в обличчя! Такі люди, насправді, є для нас справжніми вчителями. А їх поради - безцінним подарунком. Адже, така критика в руках мудрого може стати справжнім поштовхом до власного самовдосконалення!

Спробуйте! І Ви ніколи не пожалкуєте! Перевірено на собі! Та й відома східна мудрість каже: "Бійтеся бути поглинутим саможалінням!"

* Відвідайте компанію, якою представлено цей проект: СП “ІМІДЖ ОСВІТА” при Києво-Могилянській Академії - курси англійської преміум класу!

Автор: Володимир Коливай